Причини дитячої брехні
Можливо, ви вже не пам'ятаєте, коли вперше зіткнулися з брехнею своєї дитини. Мабуть давно, коли діти були ще маленькими. Чи було це брехнею, чи фантазією, невідомо, адже малюки живуть у світі казок і не відокремлюють їх від реальності. І, швидше за все, це виглядало тоді кумедно: «Як малюк підростає! Навчився вже хитрувати!» А він просто фантазував. З часом діти стають старшими, і дорослі вже зовсім інакше реагують на їх брехню.
Брешуть всі: і дорослі, і діти. Мотиви брехні найрізноманітніші. І реакції тих, кому брешуть теж різні. Так чому ж діти брешуть? І навіщо? Точкою відліку в наших роздумах можуть стати почуття дитини, з якими вона намагається справлятися за допомогою брехні. Діти знаходяться в підлеглому положенні по відношенню до дорослих. З часом, в підлітковому віці ця залежність починає обтяжувати дитину. Вона намагається бути самостійною, вибудовувати межі свого особистого простору, відстоювати право на особисте життя, право на свої таємниці. Найчастіше це змушує підлітка говорити неправду або щось приховувати. І це неминуче на шляху становлення самостійності та незалежності підростаючої дитини.
З іншого боку, батьки по-старому контролюють свого сина чи дочку, занадто втручаючись в особисте життя підлітка, і змушують, тим самим, його захищатися. У цей період формується почуття власної гідності і здатність відстоювати себе, захищати свої внутрішні кордони і зовнішній простір. І заради цього підліток готовий збрехати навіть батькам. А в батьків у відповідь можуть виникати образи, які звучать у претензіях: «Ми тобі що, чужі? Міг би і розповісти, що там у тебе сталося?» В результаті, підліток виявляється у важкій ситуації - і сказати не може, і втрачати довіру батьків не хоче. Вихід один - збрехати. Тому важливо розуміти, що підліток, віддаляючись, дорослішає, у нього відбувається становлення важливих особистісних якостей. І завдання батьків - допомагати, а не заважати йому своїми образами.
Ось чому, якщо вашій дитині 11 років і більше, важливо поважати її особистий простір. Це виражається в тому, щоб не входити в кімнату дитини без стуку, якщо двері закриті; не ритися в речах, в тому числі і не прибирати їх; не ставити зайві питання, на які дитина змушена буде брехати чи відмовчуватися. Ще однією причиною, яка може спонукати дитину збрехати, є захист від страху. Діти часто боятися, що, якщо вони зроблять щось не так, батьки розсердяться і покарають. Страх перед покаранням, напевно, найпоширеніша причина дитячої брехні, особливо для дошкільнят і молодших школярів. Нерідко батьки б'ють дітей, часто ображають, принижують, коли ті завинили в чомусь, або позбавляють якихось задоволень в покарання. Але, в будь-якому випадку, діти стикаються з невдоволенням, злістю чи гнівом батьків, і щоб уникнути цього, брешуть. Тоді батьки можуть поставити собі питання: «Чому моя дитина побоялася сказати мені правду?» Страх породжує недовіру до батьків з боку дитини і породжує нову брехню.
Кожна дитина потребує розуміння, вона хоче, щоб батьки захоплювалися нею, хвалили, пишалися успіхами, нехай навіть самими невеликими, щоденними. Причому, ця потреба існує з раннього дитинства і закладає в дитині основи основ - впевненість у собі, почуття своєї значущості і цінності. І дитині часом буває соромно, коли вона помиляється, робить щось погано чи не так, як треба. У момент усвідомлення своєї провини дитина відчуває сором: зараз вона виявилася не на висоті, зараз вона не гідна захоплення з боку батьків, а так має потребу в ньому саме тепер, коли схибила.
У деяких дітей почуття сорому і прагнення позбутися від нього стає одним з основних важелів у поведінці. Тому такі діти часто брешуть, їм важко визнати свою недосконалість, зізнатися у своїх промахах і невдачах. Багато хто продовжує ту ж стратегію і в дорослому віці, намагаючись довести всьому світу свою досконалість і винятковість. За цим завжди стоїть внутрішнє відчуття власної ущербності і сильна потреба в замилуванні і визнаннi, які на деякий час дозволяють позбавитися від переживання сорому через свою недосконалість.
Які діти частіше брешуть через почуття сорому? Це діти, які обділені увагою, яких батьки часто ігнорують, формально піклуються чи часто критикують, помічаючи в дитині тільки недоліки. Тоді потреба в прийнятті та захопленні залишається хронічно незадоволеною і мучить, як почуття голоду. Батькам таких дітей можна поглянути на відносини з дитиною і задатися питанням: «Що переважає у моєму ставленні до дитини – любов, незважаючи ні на що, розчарування, що вона недостатньо хороша, чи незадоволення її досягненнями?» Поруч з брехнею часто ходить почуття провини. Брехун усвідомлює, що брехати погано, і мучиться докорами совісті. Це властиво дітям з сильно вираженими моральними засадами. Найчастіше такі діти потім зізнаються самі і в тому, що зробили, і в тому, що збрехали. Найбільш суворим покаранням для них є їхня совість. Правда, таких дітей не так вже й багато, моральні підвалини ще тільки формуються, а в підлітковому віці вони піддаються критиці і переосмисленню. Якщо ваша дитина така, чи не занадто важкі для неї моральні принципи, прийняті в родині? Чи є у дитини право на помилку?
Діти можуть брехати з почуття помсти батькам. І тоді головне для них - обдурити дорослих, зробити їм на зло, часто нишком, і вийти сухим з води. І заради цього підліток йде на ризик бути викритим і покараним. За що підліток мстить, звідки такий стиль поведінки? Добре, якщо батьки дадуть собі вiдповiдi на ці питання.
Є брехня, яка межує з благородством. Підлітки часто обманюють дорослих, щоб не видати товариша чи прикрити його. І в нашому менталітеті така поведінка мовчки вітається. Добре це чи погано - вирішувати кожному. Але для підлітків краще уславитися брехуном, ніж донощиком.
Іноді ми брешемо на благо іншого, діти бачать це і переймають. Наприклад, відвідуючи хворого, ми можемо підбадьорити його, кажучи, що виглядає він набагато краще, хоча насправді все не так добре. Головне - пояснити нюанси, які діти почне відчувати не відразу. Адже самі згубні наслідки брехні - це втрата довіри. Але не всяка неправда веде до цього.
Отже, причини брехні різні. Коли нам брешуть, ми теж відчуваємо себе по-різному. Можемо ображатися, розчаровуватися, гніватися, відчувати безпорадність і відчуження. Як поступати з усім цим? Перш, ніж робити якісь заходи, можна згадати, як часто батьки самі обманюють? Але ж батьки - зразок для наслідування у дітей. Чи часто вони ставляться до сина або дочки з довірою?
Видавлювати силою визнання - не кращий спосіб боротьби з брехнею. Якщо провина дитини очевидна, то покарання має бути спрямоване на посильне відшкодування шкоди, виправлення помилки. Головне - не почути виправдання, а показати, що брехня не варта втрати довіри між вами: «Подивися, чого ти домігся своєю неправдою? Як я зможу вірити тобі надалі?». Бесіда в цьому ключі допоможе впоратися з ситуацією гідно і дасть урок на майбутнє. Звичайно, однією бесідою не обійтися, особливо, якщо дитина бреше часто. Тоді проблема вимагає більш пильного вивчення. Тут може допомогти консультація психолога. Психологи рекомендують уникати фізичних покарань, відокремлювати покарання за брехню і за приховуваний проступок. Покарання має відповідати віку дитини і самому проступку. І не варто забувати, що багато в чому дитина бере приклад з нас, дорослих. Якщо дитина відчуває себе в сім'ї потрібною, важливою для батьків, знає, що вони її люблять і хочуть зрозуміти, проблема брехні, напевно, не буде турбувати часто.