Відповідно змісту програми розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля», мовлення є засобом і способом реалізації всіх сфер життєдіяльності дитини дошкільного віку в основних лініях розвитку .
Загальновідомо й те, що чим більше дитина знає різножанрових фольклорних текстів, тим глибше в неї розвинене мовлення. Прислів'я, приказки, колискові, забавлянки, загадки, лічилки, мирилки тощо збагачують словник новими поняттями, виховують інтерес і любов до рідного слова.
Характеризуючи особливості розвитку трирічних дітей, можемо виділити такі їх ознаки, а саме: для трирічних дітей характерна велика мовленнєва активність, неправильна вимова звуків, що згодом може набрати мовленнєвої звички. На цьому етапі мовленнєвого формування, щоб уникнути недоліків у розвитку мовлення, доцільно на заняттях із звукової культури мови, і у повсякденному житті використовувати забавлянки, заклички, лічилки та інші жанри фольклору, добираючи їх відповідно звукових дефектів мовлення дитини, враховуючи складність вимови, нерозбірливе вимовляння тощо.
Молодший дошкільний вік, є сенситивним для мовленєвого розвитку малюків, тому народ створював для них бездоганні поетичні мовленнєві зразки. Цікавими є, наприклад, колискові пісні й забавлянки, у яких дитина зустрічається з різноманітними звуконаслідуваннями (скрекіт сороки (скро-ко-ко), скигління зайчика (скугу-гу, скугу, скау-скау), звукосполучення на означення руху (гойда-да, гойда-ша), пестливими словами (котику сіренький, хатинка теплесенька, дитина малесенька).
Пестушки, забавлянки, небилиці (перевертні), безкінечні казочки, скоромовки тощо, невідривні від виховання, і відіграють важливу роль у передачі знань про навколишню дійсність, вражають різноманітністю та своєрідністю будови, граничною концентрацією думки, широким використанням фонетичних, лексико-семантичних, словотвірних засобів мовної виразності, актуалізуючи неоціненну доцільність використання дитячого фольклору в роботі з дітьми.
Актуальним завданням мовного розвитку в старшому дошкільному віці є і вироблення дикції. Спеціальні вправи допомагають дітям долати такі труднощі, удосконалюють їх дикцію. Незамінний матеріал для дикційних вправ - прислів'я, приказки, пісеньки, загадки, скоромовки. Малі форми фольклору лаконічні чіткі за формою, глибокі і ритмічні. З їхньою допомогою діти вчаться чіткій і дзвінкій вимові, проходять школу художньої фонетики.
Цільове призначення дикційних вправ різноманітне. Вони можуть бути використані для розвитку гнучкості і рухливості мовного апарату дитини, для формування правильної вимови звуків мови, для засвоєння вимови важко сполучуваних звуків і слів, для освоєння дитиною інтонаційних багатств і різного темпу мови.
Потішки, скоромовки, прислів'я, приказки є найбагатшим матеріалом для розвитку звукової культури мовлення. Розвиваючи почуття ритму і рими, ми готуємо дитину до подальшого сприйняття поетичного мовлення і формуємо інтонаційну виразність його мови.
Багатство рідної мови може бути донесене до дітей і за допомогою народних ігор, що містять фольклорний матеріал, який сприяє оволодінню рідною українською мовою. Наприклад, гра – забава «Ладки –хлопавки», де дорослий ставить питання, а дитина відповідає, супроводжуючи свої відповіді імітаційними рухами. У процесі ігор - забав не тільки розвивається мова, а й дрібна моторика, що готує руку дитини до письма.
Використання загадок у роботі з дітьми сприяє розвитку у них навичок розмовної мови-докази й мови-опису. Вміти доводити - це не тільки вміти правильно, логічно мислити, а й правильно висловлювати свою думку, надаючи її в точну словесну форму. Щоб діти швидше опановували описовою формою мови, треба звертати їх увагу на мовні особливості загадки, вчити помічати красу і своєрідність художнього образу, розуміти, якими мовними засобами він створений, виробляти смак до точного і образного слова. З огляду на матеріал загадки, необхідно навчити дітей бачити композиційні особливості загадки, відчувати своєрідність її ритмів і синтаксичних конструкцій. З цією метою проводиться аналіз мови загадки, звертається увага на її побудову. Оволодіння навичками описової мови йде успішніше, якщо поряд із загадками як зразки беруться літературні твори, ілюстрації, картини.
Отже, за допомогою загадки у дітей розвивається чуйність до мови, вони вчаться користуватися різними засобами, відбирати потрібні слова, поступово опановуючи образною системою мови.
За допомогою малих форм фольклору можна вирішувати практично всі завдання методики розвитку мови і поряд з основними методами та прийомами мовного розвитку старших дошкільнят можна і потрібно використовувати цей багатющий матеріал словесної творчості народу. Всі перераховані вище форми роботи вказують на це.
Аналізуючи фольклорний твір у єдності його змісту та художньої форми, а також активно за¬своюючи засоби художньої виразності, діти навча-ються передавати в образному слові певний зміст, самостійно складати невеличкі твори. Навчання дітей мови і мовлення в дошкільному закладі спрямоване на формування лексичних, фонетичних, граматичних та комунікаційних знань та вмінь.
Словникова робота проводиться згідно з тематичним принципом збагачення словника. Для формування граматично правильної мови вихователями використовуються різноманітні дидактичні ігри і вправи. Як один з методів формування знань з граматичної будови мови використовується розповіді, складені вихователями чи самими дітьми. Закріплюються граматичні форми за допомогою малих жанрів фольклору, текстів художніх творів, віршів.
Провідною формою навчання дітей рідної мови та розвитку мовлення є заняття (ігри-заняття) різних типів: індивідуальні, на яких об'єднують 1-4 дітей одного рівня мовленнєвого розвитку. Навчання дітей культурі рідної мови, мовленнєвого спілкування та розвиток культурного мовлення відбувається на комплексних та тематичних мовленнєвих заняттях, на яких присутні до 15 дітей. Вимоги до організації та проведення мовленнєвих (тематичних) занять: на кожному занятті одночасно вирішуються різні мовленнєві завдання, максимальне використання ігрових прийомів навчання. Серед них дидактичні, народні, рухливі ігри з текстами та діалогом, ігрові вправи, сюрпризи, забавки, ігрові життєві ситуації спілкування, в яких дитина виступає в ролі активного мовця. Це швидше «заняття-ігри» та «ігри-заняття». Крім групових занять, вихователь протягом тижня, місяця повинен планувати і проводити індивідуальні заняття та індивідуально-групові, які мають переважно тематичний характер - виховання культури мовлення. На таких заняттях переважають ігрові методи навчання.
Вид занять «Слухаємо казку», можна проводити з усією групою або підгрупою дітей, які мають бажання послухати казку. Заняття складається з двох частин. Перша — організація умов для сприй¬мання дітьми казкового твору, друга — бесіда та і розповідь за казкою. Чим молодші діти, тим більш діяль¬ним, наочним мусить бути сприйняття казки. По¬ступово ми привчаємо дітей сприймати казку на слух, але і в старших групах успіх заняття також залежить від яскравої захоплюючої атмосфери. Так, у молодшій групі розповідь казки випереджається ігровою ситуацією, демонстрацією іграшок, речей, пов'язаних з казкою або просто зацікавленням, заохоченням: «Зараз я розповім вам дуже цікаву історію про... Хочете послухати?" У старших групах перед розповіддю або читанням казки вихователь спрямовує зусилля на система¬тизацію літературних знань дітей. Це може бути коротенька літературна вікторина чи вступна бесіда.
Розвиток зв'язності висловлювань відбувається завдяки використанню спеціальних запитань, які вихователь починає спонуканням «Розкажи, чому...», «Поясни, як сталося, що...» Щоб відповісти на запитання, дитина мусить відтворити послідо¬вно цілий епізод казки, інколи за допомогою вихо-вателя. Наприклад: «Розкажіть, як ведмежатка ділили сир». Вихователь допомагає побудувати послідовну відповідь: «Спочатку вони... що?... А потім?... Ось так і...» У ході обговорення казки зі старшими дошкільниками вихователь ставить за¬питання аналітичного характеру, наприклад: «По¬ясніть, як ви зрозуміли, що лисиця хитра та лука¬ва». Відповідь також потребує виразного розгорнутого висловлювання з використанням перекон¬ливих аргументів.
Є доцільним використання на за¬нятті прислів'їв, приказок, фразеологізмів, щоб, з одного боку, допомогти дітям глибше усвідомити ідею казки, а з іншого, показати, як найбільш вда¬ло, точно і коротко можна висловити головну дум¬ку твору, які влучні, образні народні вислови.
Під час слухання казки вихователь поступово формує початкові літературознавчі уявлення дітей: про жанрові особливості казки (неймовірні чарівні події, магічні речі, чарівники, персоніфікований тваринний і рослинний світ, специфічні казкові висловлювання). Звертаючи увагу дітей на особ¬ливості побудови і літературної форми казки, ви¬хователь пов'язує ці знання із самостійною твор¬чою діяльністю: «Ось і ви, коли складатимете свою казку, теж придумайте казковий зачин, кінцівку, свої чарівні пригоди, щоб казка вийшла цікавою».
Важливе місце на занятті відводиться роботі над мовленням. Збагачення словника відбувається через ізолювання, виключення з тексту, пояснення малознайомих складних для усвідомлення слів і словосполучень за допомогою прийому синонімічної заміни, лексичних вправ у процесі роботи над текстом. Внаслідок спеціального навчання діти починають відчувати образність і красу художнього слова, знаходити у тексті, пояснювати значення, доцільно використовувати яскраві вирази в самостійних висловлюваннях.
Почуття, переживання, викликані казковими образами, діти висловлюють, проявляють у творчій грі, театралізаціях, малюванні за мотивами казкового сюжету або в інших видах продуктивної діяльності.